1. Термідоріанський період

У термідоріанський період (1794-1795) відновив роботу Конвент — той самий, що голосував за всі рішення в період якобінської диктатури, зокрема й за терор. Після перевороту закони, на підставі яких здійснювався терор, було скасовано, а революційний трибунал видозмінено. Конвент віддав до суду й стратив кількох активних провідників терору, пообіцяв більше не проводити репресій та оголосив амністію.

2. Режим Директорії

У серпні 1795 р. Конвент ухвалив нову конституцію: республіка зберігалася, однак скасовувалося загальне виборче право; відновлювався майновий ценз; вибори стали двоступеневими; вищою владою проголошувався парламент, який складався з нижньої палати — Ради п’ятисот і верхньої палати — Ради старійшин; виконавча влада належала Директорії (керівний орган державного управління, фактично — уряд) у складі 5 осіб.

Наступні чотири роки у Франції панував режим Директорії. Щоб уникнути одноосібного захоплення влади, щороку одного з п’яти «директорів»

змінювали. Також щороку на третину оновлювався склад Конвенту. У Директорії переважали представники поміркованих сил, які намагалися покращити економічне й фінансове становище в країні та припинити війни за кордоном.

Однак конституція не принесла французам ні взаємного вибачення і примирення, ні полегшення життя. У країні було чимало як прихильників монархії, так і симпатиків якобінців.

В економіці скасували державне регулювання та обмеження цін на продовольство. Негативні наслідки не забарилися — товари дорожчали, паперові гроші знецінювалися. У Парижі виникла таємна організація на чолі з Гракхом Бабефом, яка прагнула повалити Директорію. Урешті-решт змову викрили, а її ватажка засудили до страти.

Директорія продовжувала вести затратну «революційну» (а насправді вже загарбницьку) війну проти Англії, Сардинії, Австрії, Росії та Туреччини. Війна велася з перемінним успіхом переважно на західних землях Німеччини, в Італії і навіть в Африці. Так, у 1798 р. французький генерал Наполеон Бонапарт вирушив у похід до Єгипту, сподіваючись досягти Індії — багатої британської колонії.

Наполеон I Бонапарт (1769-1821) — французький полководець і державний діяч, імператор Франції (1804-1814 рр. і березень-червень 1815 р.). Народився на о. Корсиці в багатодітній родині дрібного дворянина. Завдяки королівській стипендії здобув військову освіту й служив в артилерії. Відзначився в період Французької революції 1789-1799 рр. і у 24 роки став генералом. Мав хорошу пам’ять, високу працездатність і гострий розум.

3. Переворот 18 брюмера

Невдовзі авторитет Директорії зійшов нанівець. Нові багатії, які «стомилися» від революційного безладу, прагнули «сильної руки». На роль військового диктатора обрали 30-річного генерала Бонапарта, який залишив свою армію і повернувся на батьківщину.

За революційним календарем, 18 брюмера VIII року Республіки (9 листопада 1799 р.) відбувся державний переворот. Наполеон Бонапарт скасував Директорію і змусив колишніх депутатів ухвалити закон про передання влади йому та ще двом консулам. Сам він отримав звання першого консула й став фактичним правителем Франції. Переворот 18 брюмера символізував завершення Французької революції.

Розпочалися нові часи, які отримали назву епоха Консульства.

4. Франція в період Консульства (1799-1804)

Наприкінці 1799 р. у Франції було ухвалено чергову конституцію. Згідно з нею, законодавча влада в країні розподілялася між Державною радою, Законодавчими зборами й сенатом. Виконавча влада належала першому консулу, тобто Бонапарту. Громадянам повернули виборче право, однак жінки не отримали його й цього разу. На чолі департаментів і районів Бонапарт поставив своїх представників. Для зміцнення фінансової системи країни він ініціював створення Французького банку.

Ураховуючи невдалий досвід якобінців у подоланні впливу релігії, перший консул уклав з Папою Римським Пієм VK конкордат (угоду): держава визнавала християнство римо-католицького обряду релігією більшості французів, натомість духовенство мало складати присягу республіці й консулам, аби продемонструвати відданість державі.

КОнсульство — період з 9 листопада 1799 р. до 18 травня 1804 р., коли влада фактично належала Наполеону Бонапарту, хоча юридично була обмежена.

5. Франція в період імперії

У 1804 р. Бонапарта урочисто проголосили імператором Наполеоном I. На зміну Першій республіці, проголошеній у 1792 р., прийшла Перша імперія.

Опинившись на вершині влади, Наполеон правив одноосібно. За віддану службу імператор щедро винагороджував, а на критиків його правління чекало покарання. Відтоді жорстке самовладне правління Наполеона Бонапарта, а згодом і його послідовників, називають бонапартизмом. Та загалом політику імператора підтримували промисловці, банкіри, торгівці й селяни, які добре пам’ятали Францію за часів правління Бурбонів і не хотіли повернення старих порядків.

У країні розвивалися промисловість і сільське господарство, що сприяло зростанню добробуту багатьох людей. При цьому французи сплачували значні кошти на забезпечення військових цілей Наполеона.

У рік коронації імператора у Франції було прийнято Цивільний кодекс, або Кодекс Наполеона, у якому закріплено принципи рівноправності всіх громадян, недоторканності приватної власності, свободи приватного підприємництва. Наполеон особисто брав участь в обговоренні низки статей кодексу. У наступні роки було ухвалено також Комерційний і Кримінальний кодекси. Кодекс Наполеона став зразком для законодавства багатьох країн.

У зовнішній політиці Наполеон прагнув поширити французькі порядки на інші країни Європи та світу. Наполеонівські війни (1800-1815) стали продовженням революційних воєн між Францією та союзами інших європейських держав. Ці війни призвели до короткочасного панування Франції над більшою частиною Європи і зробили Наполеона її господарем. На початок XIX ст. Франція вже встановила контроль над частиною Німеччини, Італією, Голландією, Бельгією та Люксембургом. Зазнавши поразки, визнала французькі завоювання і вийшла з війни Австрія. З-поміж великих держав продовжувала боротьбу лише економічно сильніша за Францію Британія з її потужним флотом.

Не маючи власної сухопутної армії, британці потребували союзників для війни проти французів на континенті. У 1805 р. Британія знайшла таких союзників — Росію та Австрію, і війна відновилася як на морі, так і на суходолі.

Того ж року англійська ескадра під командуванням адмірала Гораціо Нельсона майже повністю знищила об’єднаний франко-іспанський флот біля мису Трафальгар в Іспанії. Адмірал Нельсон був смертельно поранений, а французький адмірал потрапив у полон. Ця перемога у війні з Францією забезпечила Британії панування на морі.

Натомість на суходолі Наполеона супроводжував успіх. На початку грудня 1805 р. французька армія здобула важливу перемогу над австро-російськими військами в битві під Аустерліцем (нині територія Чехії).

Імперія — велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор (імператриця).

Кодекс Наполеона (офіційно — Цивільний кодекс Франції) — масштабний кодекс цивільного права, розроблений групою юристів за часів правління Наполеона Бонапарта.

Імператор вважав цю перемогу найблискучішою з-поміж сорока виграних ним битв. Австрія мусила просити миру й віддала Франції деякі території. Успіхи Наполеона не на жарт занепокоїли Пруссію, і вона вступила у війну проти Франції. Невдовзі Пруссія зазнала нищівної поразки, і французька армія увійшла в прусську столицю Берлін.

Тепер майже вся Європа, крім острівної Британії, лежала біля ніг Наполеона. Імператор Франції підписав у Берліні декрет про початок континентальної блокади Британії. Вона означала заборону французам і залежним від Франції європейським країнам торгувати з Британією.

Після цього Наполеон переніс воєнні дії на територію Східної Пруссії, де розбив розміщені там російські війська. Перемога дала Франції змогу захопити половину прусської території.

Оскільки французька армія також була виснажена, у 1807 р. в м. Тільзи-ті Франція підписала з Росією договір, за яким росіяни визнали всі завоювання французів у Європі й зобов’язалися приєднатися до континентальної блокади Британії. З польських земель, що перебували під контролем Пруссії, Наполеон утворив Варшавське герцогство.

Наступного року він завоював Іспанію і посадив на іспанський трон свого брата Жозефа. Однак через партизанську війну іспанців проти французької окупації повністю підкорити країну Наполеону не вдалося.

Війна 1809 р. проти Австрії була блискавичною. Розбивши австрійців, Наполеон змусив їх приєднатися до континентальної блокади Британії. 70-мільйонна Французька імперія досягла вершини своєї могутності.

Потім Наполеон вирішив завоювати Росію — країну, яка всупереч союзному договору з Францією ухилилася від участі у війні з Австрією в 1809 р. Та й континентальної блокади росіяни дотримувалися тільки на словах. У червні 1812 р. Наполеон зібрав 600-тисячну «Велику армію», у лавах якої воювали французи, поляки, представники Австрії, Пруссії та інших німецьких держав, Італії, Неаполітанського королівства, Іспанії та Голландії, і вирушив у Росію.

24 червня 1812 р. «Велика армія» вступила на територію Російської імперії. Вона мала на меті розгромити основні сили супротивника в генеральній битві поблизу кордону і далі йти на Москву, де Наполеон планував продиктувати свої умови миру. Проте його задум не вдався. Два угруповання росій-

ських військ зуміли уникнути оточення, відійшли в глиб країни і на початку серпня з’єдналися під Смоленськом.

Сили французької армії слабшали, через необхідність залишати великі гарнізони на окупованій території вона розтягнулася на понад пів тисячі кілометрів і з усієї «Великої армії» до Смоленська дійшло не більше 180 тис. вояків. Дводенний штурм французами цього міста призвів до відступу російських військ.

Для порятунку ситуації Олександр I призначив новим головнокомандувачем Михайла Кутузова. Продовжуючи попередню тактику відступу, на початку вересня російська армія відійшла до села Бородіно під Москвою, де нарешті наважилася на великий бій. Він завершився тактичною поразкою росіян, їхнім відступом далі на схід і вступом без бою у середині вересня 1812 р. армії Наполеона у спорожнілу й підпалену росіянами столицю Москву.

Проте в Москві, головній меті військового походу Наполеона, не виявилося ні царських урядовців, з котрими планувалось обговорити умови миру, ні харчів для військових. Із настанням сильних морозів Наполеон, не маючи боєприпасів і теплого обмундирування, залишив Москву й почав відступ на захід, який завершився розгромом французів. Наприкінці 1812 р. менше 100 тис. вцілілих вояків «Великої армії» залишили Росію. Наполеону пощастило врятуватись і повернутися на батьківщину.

Зупинити наступ австро-пруссько-російських військ Франція вже не мала сил. У жовтні 1813 р. Наполеон був розгромлений у «битві народів» під м. Лейпцигом. На початку наступного року союзні армії вступили на територію Франції, а наприкінці жовтня ввійшли до Парижа.

Переможці змусили Наполеона зректися престолу й відправили його в почесне вигнання на о. Ельбу. Невдовзі він утік з острова, повернувся до Франції і в березні 1815 р. знову посів французький престол. Період від утечі Наполеона й до його остаточної поразки називають Ста днями Наполеона.

Сто днів — час другого правління імператора Наполеона І (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з о. Ельби.

Ознайомтесь з історичною притчею про те, як французькі газети висвітлювали просування Наполеона країною з моменту його висадки на півдні Франції і до повернення на престол.

1. «Корсиканське чудовисько висадилося в бухті Жуан».

2. «Людожер іде до Грасса».

3. «Узурпатор увійшов до Гренобля».

4. «Бонапартзайняв Ліон».

5. «Наполеон наближається до Фонтенбло».

6. «На Його Імператорську Величність очікують сьогодні у вірному йому Парижі».

Як Ви вважаєте, чому змінювалася тональність газетних повідомлень? Чиї інтереси відображали ці газети? Чи траплялося Вам спостерігати подібні «зміни настроїв» у сучасних засобах масової інформації?

Перегляньте відеосюжет про сучасне відтворення битви під Ватерлоо. На які особливості одностроїв та озброєння, що використовувалися понад два століття тому, Ви звернули увагу?

Чим, на Вашу думку, приваблюють історичні реконструкції значущих подій тисячі учасників і глядачів? Наскільки вони можуть бути пізнавальними історичними джерелами для сучасної людини?

Після остаточної поразки від об’єднаних англо-прусських військ під бельгійським містом Ватерлоо (18 червня 1815 р.) Наполеон удруге й востаннє зрікся престолу. Останні роки життя він провів як полонений англійців на о. Святої Єлени. У 1821 р. Наполеон помер. За однією з версій — від отруєння. Пізніше його прах перепоховали в Парижі. Епоха Наполеона Бо-напарта й наполеонівських воєн закінчилася.

Основні кампанії наполеонівських воєн

Ознайомтеся, як оцінювали Наполеона його сучасники. Яким він постає в цих висловленнях? Як особисто Ви оцінюєте постать Наполеона?

«Щоб мати уявлення про цю незвичайну людину, треба спостерігати за ним на тій великій сцені, для якої він був народжений. Безперечно, доля багато зробила для Наполеона, проте завдяки силі свого характеру, енергійності та ясності розуму, геніальності великих комбінацій у військовому мистецтві він піднявся до того рівня, яке йому призначила доля. Мав лише одну пристрасть — владу, тому ніколи не витрачав часу й коштів на справи, які могли б відвернути його від мети. Він був володарем самого себе, а невдовзі став володарем людей і подій. У який би час він не народився, він відігравав би визначну роль. Однак епоха, у яку він робив перші кроки на своєму життєвому шляху, виявилася винятково сприятливою для його піднесення».

Клеменс Меттерніх, міністр закордонних справ Австрії (Я. Шедивьі.

Меттернихпротив Наполеона. — Москва : Международнье отноше-

ния, 1991. — С. 272)

«Надмірний його вплив на долі народів порушував загальну рівновагу. ...Надлишок життєвої сили людства, зосереджений в одній голові, цілий світ, представлений, зрештою, мозком однієї людини, стали б згубними для цивіліза-

ції, якби це тривало далі. ...ріки крові, переповнені кладовища, материнські сльози — усе це грізні обвинувачі. Коли світ страждає від надмірного тягаря, морок таємниче стогне, і безодня дослухається до цього стогону. Скарга на імператора досягла небес, і його падіння було неминуче. Він заважав Богу».

Віктор Гюго, письменник (Знедолені. — Харків : Фоліо, 2015. — С. 42)

6. Віденський конгрес. Створення Священного союзу Віденський конгрес (вересень 1814 — червень 1815 р.) був першим міжнародним конгресом (з’їздом), на який зібралися представники всіх (за винятком Османської імперії) великих європейських країн, щоб вирішити питання побудови післявоєнної Європи. Хоча тон на конгресі задавали дер-жави-переможниці (Велика Британія, Австрія, Пруссія та Росія), до роботи було залучено й переможену Францію, а також Швецію, Іспанію та Португалію. У період Ста днів Наполеона конгрес переривав роботу.

На конгресі вирішувалися три важливі питання: 1) відновлення повалених Наполеоном монарших династій; 2) визначення кордонів Франції; 3) розподіл територій між великими державами.

Найважливішим і найсуперечливішим виявилося польсько-саксонське питання: Пруссія прагнула отримати Саксонію, Росія — польські землі. Велика Британія та Франція заперечували проти такого поділу, оскільки це порушувало рівновагу в Європі на користь Росії та Австрії. У червні 1815 р. було підписано Заключний акт Віденського конгресу, який зафіксував територіальний переділ у Європі, а також принципи, на яких мають будуватися міжнародні відносини в усьому світі.

Ознайомтесь із цілями й рішеннями Віденського конгресу. Прокоментуйте його рішення.

Територіальні надбання держав-переможниць
Велика Британія	острови Мальта й Цейлон (нині Шрі-Ланка), Капська колонія на півдні Африки та право контролю над Іонічними островами в Середземному морі
Пруссія	Північна Саксонія, Рейнська область, частина Вестфалії, шведська Померанія, західна частина Польщі з містом Познанню
Росія	більша частина польських земель разом із Варшавою, українські землі (Холмщина й Підляшшя), а також Фінляндія та Бессарабія
Австрія	Північно-Східна Італія (Ломбардія та Венеція) і Тернопільщина

Новий міжнародний порядок отримав назву Віденська система. Вона була підкріплена актом про створення Священного союзу, який у вересні 1815 р. в Парижі підписали австрійський, прусський і російський монархи. Невдовзі до союзу приєдналися Франція та кілька інших європейських держав. Час від часу участь в акціях Священного союзу брала Велика Британія.

Метою Священного союзу було забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу. Однак суперечності, що існували між європейськими державами, розхитували його, і на початку 1830-х років Священний союз фактично розпався.

Розгляньте ілюстрації з тогочасних журналів. Автор якої картини, на Вашу думку, походить із країни-переможниці, а якої — з країни, що зазнала поразки? На підставі яких ознак Ви зробили висновок? Чому, зображуючи одну подію, художники показали її так, ніби йдеться про дві різні події?

 

Священний союз — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії задля гарантування непорушності рішень Віденського конгресу.

1794- 1795 рр. — термідоріанський періоду Франції.

1795- 1799 рр. — режим Директорії.

9 листопада 1799 р. (18 брюмера) — державний переворот. 1799-1804 рр. — період Консульства.

1804-1814 рр. — Перша імперія у Франції (імперія Наполеона). 1814-1815 рр. — Віденський конгрес.

1815 р. — створення Священного союзу.

1. Порівняйте становище у Франції в термідоріанський період і за часів Директорії. Які проблеми були найгострішими? Наскільки успішно вони були вирішені в кожний із періодів?

2. Які причини й обставини зумовили термідоріанський переворот і прихід до влади Бонапарта?

3. Охарактеризуйте наполеонівські війни та їхні наслідки.

4. Покажіть на карті атласу основні події наполеонівських воєн.

5. Які, на Вашу думку, причини краху наполеонівської імперії? Обґрунтуйте Вашу відповідь.

6. Якими принципами керувався у своїй роботі Віденський конгрес?

7. Імператори, які уклали Священний союз, запевняли, що їх «з’єднують узи справжнього й нерозривного братерства» і вони «простягають руку безкорисливої допомоги». Із часу підписання союзу міждержавні відносини потрібно підпорядковувати Божим законам, а у світовій політиці керуватися «заповідями любові, правди й світу». Чого, на Вашу думку, у цих словах більше — щирості чи намагання приховати справжні цілі й наміри? Обґрунтуйте Вашу точку зору.

8. Охарактеризуйте причини й наслідки політичних і соціально-економічних змін у Франції в 1789-1815 рр.

9. Поясніть, що означають історичні поняття «Консульство», «імперія»; «Кодекс Наполеона», «Сто днів», «Священний союз».

Матеріал до практичного заняття 1

Утвердження принципів громадянської рівноправності: від Декларації' прав людини і громадянина до Цивільного кодексу Наполеона

За яких обставин приймали Декларацію прав людини і громадянина та Кодекс Наполеона? Що змінилось у Франції в період між їхнім прийняттям? Які проблеми у сфері прав людини та суспільного устрою спричинили Французьку революцію наприкінці XVIII ст.?

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

• Базова інформація

Декларацію було ухвалено наприкінці серпня 1789 р. На її зміст значний вплив справили ідеї французьких просвітителів XVIII ст., а також Декларація незалежності США.

Декларація прав людини і громадянина мала велике значення не тільки для Франції, а й для всього світу, адже в ній викладено засади передового для своєї епохи суспільного й державного ладу, визначено новий правопорядок. Водночас вона не мала статусу закону, тому багато її положень не могли бути втілені в тогочасній Франції. Шлях до цього пролягав через створення громадянського суспільства й утвердження демократії.

Практична частина. Робота з документом

Номер статті	Основний зміст
1	Люди народжуються і залишаються вільними та рівними в правах. Нехтування правами людини є причиною суспільних лих і вад урядів.
2	До природних прав належать свобода, власність, безпека, опір гнобленню.
3	Джерелом суверенітету є нація.
4	Свобода — можливість робити все, що не завдає шкоди іншій людині.
5	Усе, що не заборонено законом, дозволено. Нікого не можна примушувати до дій, не передбачених у законі.
6	Усі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у створенні законів. Усі громадяни мають рівний доступ до всіх державних посад залежно від здібностей.
8	Ніхто не може бути покараний інакше ніж на підставі закону, належно застосованого, ухваленого й оприлюдненого до вчинення правопорушення.
9	Будь-яку особу вважають невинуватою, поки не доведено протилежне.
10	Кожна людина має право вільно висловлювати свої погляди, зокрема релігійні.
11	Кожна людина має право вільно висловлюватися, писати й друкувати.
12	Право на власність є недоторканним і священним. Ніхто не може бути позбавлений власності інакше як у випадку, установленому законом, відповідно до суспільної потреби за умови справедливого відшкодування.
13-14	Довільні королівські побори, зокрема й на утримання армії, заборонені; установлено загальні принципи податкової системи: рівномірний розподіл загальних внесків, стягнення їх лише за згодою самих громадян або їхніх представників.

Номер статті	Основний зміст
15	Суспільство має право вимагати від посадовців і чиновників звіту про
	довірену їм ділянку управління.
16	Суспільство, у якому не забезпечено дотримання прав і не здійснено
	розподіл влади, не має конституції.

Як Ви оцінюєте сформульований у ст. 1-2 Декларації принцип, що всі люди народжуються і залишаються вільними та рівними в правах? Чому, на Вашу думку, у ході історії люди втрачали свої природні права?

Порівняйте права, передбачені в ст. 1-2 Декларації, з правами, передбаченими в ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Який висновок Ви можете зробити на основі порівняння двох документів?

Порівняйте зміст ст. 3 і 6 Декларації зі змістом ст. 5 Конституції України: «Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади й органи місцевого самоврядування». Як ви можете їх прокоментувати? Як це характеризує Декларацію прав людини і громадянина в контексті її історичної спадщини та значення?

Яке, на Вашу думку, значення мали положення ст. 8-9 Декларації? Чи втратили вони своє значення в сучасному світі?

Чому в Декларації важливе місце належить захисту права власності та податковій політиці (ст. 12-14)? Які суспільні верстви стояли біля витоків Французької революції? Якою мірою вони могли бути зацікавленими у вирішенні цих питань?

Чи погоджуєтеся Ви зі змістом ст. 15 Декларації? Чи важливе питання звітності влади перед народом для сьогодення, зокрема для нашої країни?

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС НАПОЛЕОНА

Базова інформація

Французька революція зруйнувала феодальне право Франції та заклала основи нової правової системи. Було проголошено рівність усіх громадян перед законом, недоторканність приватної власності. Видано п’ять кодексів (зведень правил), що увійшли в історію під загальною назвою Кодекс Наполеона.

Цивільний кодекс, що складався з понад 2 тис. статей, було прийнято першим (1804). Ініціатива його створення належала особисто Наполеону. Кодекс ґрунтувався на Декларації прав людини і громадянина та складався з трьох частин.

Перша частина присвячена правоздатності, шлюбу, розлученню, опіці й усиновленню. У ній проголошено рівність громадян перед законом, забезпечено збереження і недоторканність власності сім’ї, головна роль у

якій належала чоловікові. Дружина не могла самостійно розпоряджатися майном.

Урегулюванню питання власності присвячена друга частина Кодексу. У третій частині йшлося про договори: успадкування, дарування, купівлі-продажу, найму тощо.

Цивільний кодекс відіграв винятково важливу роль у створенні сучасного законодавства. Він донині є основою цивільного права Франції.

Практична частина. Робота з документом

Номер статті	Основний зміст
8	Кожен француз користується цивільним правом. (Повна рівність не була передбачена, зокрема її не мали заміжні жінки й іноземні громадяни.)
144 148	Шлюб — це договір, укладення якого можливе в разі дотримання певних вимог: досягнення шлюбного віку (для чоловіків — 18, для жінок — 15 років); взаємна згода подружжя; відсутність іншого шлюбу; надання дозволу батьків дітям, які не досягли певного віку (син — 25 років, донька — 21 року); майбутні чоловік і дружина не повинні бути близькими родичами. Закріплено громадянську форму шлюбу, його реєстрацію державними органами, а також визнання права на розлучення.
203	Батьки зобов’язані годувати, утримувати й виховувати дітей; діти повинні перебувати під владою батьків до досягнення повноліття (21 рік) або до укладення власного шлюбу.
213	Чоловік зобов’язаний надавати заступництво своїй дружині, дружина — виявляти послух чоловікові.
522	Власність на землю включає право власності на те, що знаходиться на поверхні, і на те, що знаходиться в землі.
544	Власність передбачає право користування та розпорядження речами, окрім забороненого законами.
711	Власність на майно набувають і передають через успадкування, дарування, за заповітом або внаслідок зобов’язань.

Порівняйте зміст ст. 522, 544 і 711 Цивільного кодексу зі змістом ст. 12 Декларації прав людини і громадянина. Що спільного, а що відмінного в урегулюванні питання власності в обох документах?

Проаналізуйте зміст ст. 8, 144-148, 203 та 213 Цивільного кодексу. Чиї інтереси захищали ці законодавчі приписи?

Які групи населення піддавали дискримінації?

Чи можуть такі правила існувати в сучасному світі?

Висновок

Декларація прав людини і громадянина та Кодекс Наполеона були революційними за новизною і значенням правовими документами. Чимало положень цих документів залишаються важливими донині й утілені в законодавстві багатьох країн.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022